Коли нам запропонували побувати на заводі по виготовленню гелікоптерів, то усі дуже здивувалися. Навіть більшість дорослих не знали, що у Полтаві виготовляють справжні вертольоти!
Тридцать перше березня не подарувало нам сонячного дня, але дощ не злякав нас, і ми відправилися у промислову зону нашого міста. Довелося спочатку їхати на тролейбусі, а потім пройтися пішки.
На заводі нас зустріли, як і потрібно – інструктажем з безпеки! Майже як у школі!
Потім ми розділилися на дві групи і відправилися зі своїми інструкторами на завод.
Перше, що вразило, – цех, де виготовлялися найдрібніші деталі на токарних та фрезерних верстатах.
Далі нас познайомили з технологією вироблення пластикових деталей. Слід зазначити, що повітря у цеху було дуже важке, хоча тут і працювала сильна вентиляція. Клей має неабияку токсичність, тому ми швидко вийшли.
Побачити деталі, з яких збиралися двигуни, було трохи несподівано. Хлопці, наче води у рота набрали, а дівчата, навпаки, задавали безліч запитань!
Це було дуже круто, побачити на власні очі, як збираються найточніші прилади.
Деякі деталі виконують із точністю у мікрон. Для цього потрібно мати не тільки вищу освіту, але й неабиякі практичні навички.
Слід зазначити, що усі працівники заводу (а їх зовсім небагато) нас зустрічали дуже доброзичливо та нагадували, як важливо гарно знати математику, фізику, хімію. Без знання цих наук неможливо було б виготовити жодну деталь.
Нас познайомили з процесом перевірки гелікоптера на можливість використання. Спеціальний комп’ютерний стенд аналізує роботу двигуна для гелікоптера.
А далі ми побачили справжні машини! І тут, безперечно, почалося найцікавіше!
В цехах не зовсім було зрозуміло, що то за гайки, винтики, складні технічні створіння. А зараз перед нами стояли майже готові вертольоти!
Дуже хотілося спробувати себе у ролі пілота! І нам це вдалося! Кожен спробував посидіти у кабіні, спробувати рулі управління.
Не можна було утримати посмішку, коли сидишь у кабіні пілота!
Безперечно сподобалося усім! Хоча, ми ще не знали, що за вікном справжня злива.
У цеху було тепло, охайно й дуже багато простору. Тому вертольоти казалися, неначе іграшкові!
Виявилося, що навіть сісти правильно до кабіни – це справжнє мистецтво. Правда, ми трохи заплутувалися ногами у кабіні управлінням, але швиденько орієнтувалися!
Навушники усі надягали із звичкою!
При апробації у нас склалися справжні екіпажі!
Андрій відчув себе господарем гелікоптера!
Екскурсія виявилася дуже цікавою, враження не стали гірше від дощу, під яким ми прямували назад на автобус!
Можливо, ми ще вернемось сюди через декілька років справжніми спеціалістами? Можливо, пілотами? А можливо, й замовниками?!
А зараз ми дуже вдячні усім, хто організував для нас екскурсію!