Жили-були бабуся X та дідусь Y.  Ось одного разу дід каже:

– Спечи мені, бабо, чогось смачненького. Чогось невідомого.А вона відповідає:

– Та я б спекла, але не можу порахувати, скільки мені потрібно для тіста доданків і множників.

– А ти, – каже дід, – додай яйця, цукор, помнож все це на дріжджі, а потім все це розчини з борошном, доведи все до потрібного ступеню і спрости до тіста. Ось так і знайдеш невідоме.

Баба так і зробила. Замісила, виклала тісто і спекла в печі. А коли дістала – то побачила: все тісто вдвічі скоротилося, поділилося – вийшов справжнісінький бублик!

– Нуликом його назвемо, – сказав дід. – А поки нехай вихолоняє.

А Нулик скочив на площину і покотився собі по прямій. Котиться-котиться, а назустріч йому Заєць-Доданець:

– Нулик-Нулик, а я тебе з’їм!

– Я від діда втік, я від баби втік і від тебе втечу!

Котиться-котиться, а назустріч йому Лисичка-Математичка:

– Нулик-Нулик, а я тебе з’їм!

– Я від діда втік, я від баби втік, від Зайця-Доданця втік і від тебе втечу!

Котиться-котиться, а назустріч йому Вовчик-Закончик:

– Нулик-Нулик, а я тебе з’їм!

– Я від діда втік, я від баби втік, від Зайця-Доданця втік,  від Лисички-Математички втік і від тебе втечу!

Так довго ще бігав, якби не знайшли його дід з бабою і не поставили на найліпшому місці на своїй домашній площині, яку Нулик назвав координатною, бо легко було по ній орієнтуватися і тікати від ласих на поживу. З того часу Нулик міцно єднає бабу й діда – вісі X та Y. І без нього вони існувати не можуть.